МАТІНКУ ОБРАЗИМО, БУВА...

МАТІНКУ  ОБРАЗИМО,  БУВА...

Матінку образимо, бува,

І в душі розкаємося згодом,

Та для мами золоті слова

Так чомусь ніяк і не знаходим.

А, навіщо зайві сентименти?

Мама ж знає, що її люблю...

Скільки ж ці упущені моменти

Нашим мамам завдають жалю!

А як лихо нас, бува, спітка,

То любов’ю мама відігріє...

Нам і це не дивно, бо така

Мама в нас. Любити вона вміє.

Уже звикли: мама все прощає,

І невтомна, й добра, як завжди,

І образ чомусь не помічає...

Лиш на серці лишаться сліди.

Ті сліди не від якихось втіх...

(Тож частіше серце непокоїть).

З тих слідів складається наш гріх

Перед Матір’ю земною і святою.