СНИТЬСЯ ЗОРЕПАД

СНИТЬСЯ  ЗОРЕПАД

                              Пісня

Зорепад, зорепад мені сниться!

Я ловлю ті дарунки небес –

І в долонях моїх вже іскриться.

Сяє безліч небесних чудес.

Я іду, я іду зорепадом –

Так до місяця хочу дійти...

Він до ніг моїх, гордий, не пада,

Тільки сяє мені з висоти.

Та я йду, зачарована, далі

І не хочу вертати назад!

Гаснуть зорі, як квіти зів’ялі...

Сниться, сниться мені зорепад!

БІЛА ЛІЛІЯ, БІЛА…

БІЛА  ЛІЛІЯ,  БІЛА…

Біла лілія, біла

Зацвіла коло хати.

Там мені вишиває

Десь рушник моя мати.

…“Хай буде тобі, доню,

Цей рушник на весілля.

Покладу ще на нього

Житній хліб разом з сіллю –

Щоб цвіла твоя доля

Рушниково-квітчасто,

Була хлібом багата,

Повна радості й щастя…”

Я до вуст притулю

Той рушник, що від мами…

О! Як Вашими пахне

Він, матусю, руками!

Відшукаю в узорі

Білу лілію, білу,

Що так схожа на маму,

На мою посивілу…

КОЛИСКОВА Мамі

КОЛИСКОВА

                                    Мамі

Спи, матусенько моя, спи, моя хороша...

Місяць у вікно сія. Я його попрошу,

Я попрошу в місяця, щоб світив ясніше, 

Може, сон твій, любая, буде ще милішим.

Спи, моя матусенько, спи, моя кохана.

Хай спочинуть рученьки, бо трудились

                                                         зрана,

Хай спочинуть віченька, хай спочинуть

                                                       ніжки...

Спи, моя ти золота, відпочинь хоч 

                                                       трішки.

Не хвилюйся, любая, сон я берегтиму.

Рідна матінко моя, в мене ж ти єдина.

Я на тебе сонную, милу задивлюся –

І за твій спокійний сон Богу помолюся...

МАТІНКУ ОБРАЗИМО, БУВА...

МАТІНКУ  ОБРАЗИМО,  БУВА...

Матінку образимо, бува,

І в душі розкаємося згодом,

Та для мами золоті слова

Так чомусь ніяк і не знаходим.

А, навіщо зайві сентименти?

Мама ж знає, що її люблю...

Скільки ж ці упущені моменти

Нашим мамам завдають жалю!

А як лихо нас, бува, спітка,

То любов’ю мама відігріє...

Нам і це не дивно, бо така

Мама в нас. Любити вона вміє.

Уже звикли: мама все прощає,

І невтомна, й добра, як завжди,

І образ чомусь не помічає...

Лиш на серці лишаться сліди.

Ті сліди не від якихось втіх...

(Тож частіше серце непокоїть).

З тих слідів складається наш гріх

Перед Матір’ю земною і святою.

ПРОБАЧТЕ

ПРОБАЧТЕ

                                      Татові й мамі

Коли в самої йде життя до краю,

Й на шлях глибокі випали сніги, -

Я знов і знов думками повертаю

Туди, де батьківські чекають береги.

Чи можна світ  любов’ю осягнути

І всю планету в серці розмістить?

Хоча би те ніколи не забути,

Що тебе гріє й що тебе болить.

...Спішу “ на корінь”.

Там ще батько й мати,

Як дві зірниці, сяють, вказівні.

Там є ще, є кому мене чекати,

При зустрічі всміхатися мені!

 

Яке то щастя – важко зрозуміти

Нам в клопотах буденних і земних.

Нагадують нам наші тільки діти,

Що й ми чиїсь чи дочки, чи сини.

Тому й спішу до рідного причалу

(Хоч цим віддати б дочірні борги).

Та знаю, знаю: все одно замало

Цього батькам коханим, дорогим.

Коли й мої вже виростають діти,

І під ногами у батьків ще твердь земна,

Щаслива я, що можу їх любити

Й вони для мене – як міцна стіна.

Шкода, що часу втрачено багато,

Поки це щастя осягнула я...

Пробачте ж, мій золотосерций тату

Й терпляча, добра матінко моя!