НІЖНИЙ ВІТЕР

НІЖНИЙ  ВІТЕР

Теплий вітер, що пахне п’янко,

Поцілунками зросив щоки.

«Ти навіки – моя полонянка», - 

 Шепче, з вуха здмухнувши локон.

Я ж не кажу йому нічого,

Тільки ласки його приймаю...

Ой, лоскоче як босі ноги,

Злегка гладить їх, обіймає.

Ніжить шию мою і груди.

Пестить лагідно руки й плечі...

Безсоромнику, ти ж розбудиш

Цей дрімотний, спокійний вечір.

Ти ж роздмухаєш, ніжний вітре,

Той вогонь, що любов пророчить...

Ну а він... мої сльози витер,

Поцілунками вкривши очі.