ЯК ЖЕ Я ТЕБЕ РОЗУМІЮ, МОЯ УКРАЇНО!

ЯК ЖЕ Я ТЕБЕ РОЗУМІЮ, МОЯ УКРАЇНО!

Як мама розумію тебе. Знаю, як нестерпно болить твоє серце, як  страждає розтерзана душа, як тобі хочеться вимести до останньої пилинки ненависть із хати своєї і впустити в сім’ю навічно Сонце-Любов!

Моя Україно, це страшно, до чого довели тебе і всіх нас, матерів, ці псевдопатріоти! За якихось три місяці зруйнувати те, на що покладено все життя, - лад і спокій у сім’ї. А все тому, що всім цим заправляє ПАН ДОЛАР. Цей хижий звір вліз у наше життя вже давно, підриваючи поступово ті моральні устої, якими ми, слов’яни,  історично славилися.

Тепер же вийшов на арену ще один хижацький атрибут – зброя! Коли висить над тобою дуло автомата чи гвинтівки в не зрозуміло, на що здатних, руках – це страшно! Цього вже материнське серце не може витримати!!! Небесна сотня – то жертви тільки прямого застосування зброї, а якщо порахувати, скільки людських сердець (особливо людей старшого віку, сільських жителів) перестало битися під впливом смертельної інформаційної зброї з екранів телевізорів…

Це недопустимо! Як недопустимо втягування в брудні політичні баталії дітей. Ну, звідки київському 9-річному школярику знати, хто такий «бандерівець», а хто такий «москаль»?! Ще вчора його батько сам був «москалем», а сьогодні син його вже «скаче», бо не москаль?

Україно, коли вже твої діти припинять сперечатися, хто більше тебе любить?! Чи той, хто розмовляє українською чи російською, чи суржиком, чи мадярським діалектом, чи молдавською, чи татарською? Чи той, у кого тече чиста українська кров? А чи є взагалі сьогодні такі (чи то лиш привід для війни)? А якщо в когось тече в жилах і кров українська, і кров російська, і, може, польська, і,може, німецька, а він патріот СПРАВЖНІЙ. Тут живе, тут намагається зробити кращою свою землю, з Матір’ю-Україною страждає і радіє з нею, а не махає булавою десь з-за океану.

Як же тобі тяжко, Україно моя, помирити дітей своїх! Ти кожного розумієш і любиш кожного, бо то твої діти. Один прагне життя на рідній землі за кращими (наголошую: кращими!) європейськими стандартами. І ти теж хочеш, щоб твої діти мали гарантовані Констутицією права на безкоштовні освіту й охорону здоров’я, на працю і житло, щоб молоді сім’ї в любові могли ростити діток, а не «боротися за виживання». Другий закликає не глумитися над історичною пам’яттю, не забувати про своє древнє коріння й міцні економічні зв’язки з російським народом, серед якого в нас – брати, сестри, дядьки, тітки і навіть діти та батьки, не руйнувати пам’ятники та могили війни, бо майбутнє нам це не простить. І ти це всім серцем розумієш, Україно моя. І навіть більше – усім своїм єством. А третій хоче зовсім малого (але й це сьогодні виявляється не таким уже простим) – у мирі і спокої та за підтримки держави ростити хліб на своїй землі! Україно! Оце третє дасть тобі можливість розквітнути. Але це третє стане можливим тільки тоді, коли об’єднається перше з другим, тобто коли твої діти стануть знову однією дружною сім’єю.

Як же нам з тобою, Україно моя, докричатися до політиків та брехливих проплочених інформаторів у  ЗМІ та соцмережах. Ви ким хочете залишитися в історії: руйнівниками чи творцями? Поміркуйте, поки не пізно! Можна дурити людей як завгодно, а ЗАКОНИ ЖИТТЯ ще ніхто ніколи не обдурив!

Україно моя! Я свою сім’ю чималеньку будувала сама (так склалося). В її фундаменті був закладений високий моральний кодекс. Розумію, як сьогодні важко моїм дітям жити за цим кодексом, але молю Бога, щоб той фундамент не дав тріщину. Бо тільки там міцна держава, де є міцна сім’я з високою мораллю!

Україно, ти бачила й інше. Ти, можливо, бачила, як на майданах деякі «матері» закликали школярів, студентів до зброї! Мені волосся дибки ставало, коли я слухала одну таку «маму»: «Піднімайтеся, діти! Піднімайтеся! Повставайте! Розбудіть своїх батьків, бо вони сплять!». Що це за мама, яка відправляла дітей під кулі, не знаю. Може, з тих, які залишають новонароджених у смітниках, туалетах?!».

Україно, ти не могла не бачити й не чути, як представники церкви  закликали до зброї, забувши важливу заповідь «Не убий!». Серед тих «батюшок-закличників» впізнала одного – ширшого як довшого, який дуже не любить брязкання копійок, який верховодив сільською школою, колгоспом, сільрадою, районною владою, має бізнес в обласному центрі, угодний будь-якій владі.

Україно рідна, тебе зраджують у твоєму ж домі ті, від кого важко було того сподіватися. Один із політиків, якого немало людей поважали за виваженість та розсудливість, раптом почав закликати до партизанської війни! Хто з ким має воювати? Кому на кого йти війною? Братові на брата? Синові на батька? Чи хоч одна нормальна мати-жінка може таке підтримати? Та й яка партизанщина у третьому тисячолітті? Таке враження, що хтось заснув у якихось 30-х роках ХХ ст. і щойно прокинувся.

Україно моя, тепер за армію, слово замовити хочеться. Якщо хтось думає, що з людських подачок по 5 гривень можна сформувати міцну армію – оплот миру і безпеки, то він дуже-предуже помиляється. Має бути Державна програма розвитку Збройних Сил України. Хай не пошкодують на неї багаті патріоти своїх мільярдів.

Дуже болить мене тема журналістики. Хоч це може стати окремою розмовою, але зараз скажу одне. Пам’ятаєш, Україно, як журналістика була ще на службі людині? Писались глибокі аналітичні матеріали, писались критичні (не зважаючи на цензуру!) матеріали, інформація про трудові будні. А скільки нарисів про трудівників, соціальних статей. Культура, освіта. Всі знали про всіх цікавих людей, дітей довкола. Дитячі, молодіжні газети. Де сьогодні прості люди поділися? Залишилися тільки депутати і начальство? Чи хліб не вирощується сьогодні? Чи будівельників нема в нас? Чи нема захоплених справою?  Все є! Але знову ж таки той Пан Долар робить свою підлоту.

Чомусь пригадалася моя юність. Середина 70-х. Студентські роки. Тоді говорилося про «холодну війну», яку розпочала Америка. Ми, українські філологи, майже всі були скромними, моральними, вихованими. Але частина виявилась більш «продвинутими». Вони почали поширювати  «по руках» надруковані на друкарській машинці, розмножені під копіювальний папір, усілякі тексти на тему сексу, порнографічні картинки. Тоді вперше ми почули про всіляких сексуальних збоченців, заговорили про так званий вільний секс. Поступово оголені картинки почали з’являтися і в кіосках. Мудрі люди передбачали, що через років тридцять у нас буде аморальне суспільство, а в Америці почнуть (там же теж є нормальні люди) боротися за відродження моралі. Нам же ще буде довго доходити, що потрібно в першу чергу відродити мораль. 

Ось відродженням суспільної моралі, а не розпалюванням ворожнечі, й зайнялися б журналісти. Телебачення, покажіть жителям сіл щось хороше, щось приємне, аби старші люди та й молоді, які не повтікали в міста й за кордони, пораділи хоч трохи, відчули, що вони ще комусь потрібні..

Нам усім сьогодні треба навчитися тверезо мислити, не піддаватися масовому психозу, який створюється спеціально («кидається кістка між людей»). Кожен має запам’ятати назавжди (!): ні кар’єра, ні політичні погляди, ні багатство, ні особисті амбіції не є важливішими за сімейне благополуччя!

  А веду я все це до того, Україно моя, що треба в Домі нашому Українському зробити переоцінку цінностей. Має належно цінуватися людина праці, творча людина, науковець (справжній), дослідник, раціоналізатор. У дитини має бути щасливе дитинство, а в людей похилого віку – спокійна старість. Молоді треба дати можливість працювати й утримувати сім’ю, талановитим – реалізувати свої здібності.

Дайте врешті-решт творцям можливість творити, а руйнівників приберіть геть з дороги! Щоб цвіла ти, моя Україно, калиново, веселково, соняшниково, рясноцвітно!